Про Атлантичний океан для учнів

                                          Атлантичний океан  

   Атлантичний океан — другий за величиною водний басейн планети.

Назву океанові дали стародавні греки за  ім’ям міфічного атланта, який за легендою стояв на краю  землі  і  тримав на плечах небесне склепіння.

Площа океану з морями:	91 700 000 км2
Середня  глибина:	3 926 м
Максимальна  глибина:	жолоб Пуерто-Ріко, 8742 м
Об’єм води:	330 000 000 км3
Кількість морів:	16
Найбільша затока:	Мексиканська затока, 1 555 000 км2
Найпотужніші  течії:	Північна і Південна пасатна, Гольфстрім (теплі), Західних вітрів, Бенґельська, канарська  (холодні)

  

   Атлантичний океан надзвичайно витягнутий у широтному напрямку при  відносно  невеликій  відстані  між  східним  і  західним  узбережжями.

Від  Північного  полярного  кола  до  берегів  Антарктиди  Атлантичний океан простягається на 16 000 км. У найвужчому місці між мисом Сан-Рокі  в Південній Америці  та  узбережжям Сьєрра-Леоне  в Африці ширина  його  не  перевищує  2900  км,  а  там,  де  моря  Атлантики   глибоко вдаються в суходіл, як-то між західним узбережжям Мексиканської затоки і східними берегами Чорного моря, ширина досягає 15 000 км.

   На  півдні широкими  протоками  він  сполучений  з  Тихим  та  Індійським океанами, на півночі —  із Північним Льодовитим.

   Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході. Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7 % його площі.

   Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.

    Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.

   У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери, спостерігають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.
   Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіонально простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.

   Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.

   Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.

                          

Місце, де зустрічаються Карибське море і Атлантичний океан  

   У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.

  Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.

  Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.

   У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів спостерігають за допомогою штучних супутників Землі.

   Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.

   В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.

   Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.

   У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.

   Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.

Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану.

   Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.

   Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам’яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.

                                                  Нафтова платформа в Північному морі

   Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів. Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.