Мороз надворі січень
І в ніс, і у
вуха пече,
Віхола сніжна
гуляє,
Люди Різдво
зустрічають. (Січень)
Січень – студень, просинець,
сніговик, тріскун, вогневик, льодовик, щипун, сніжень, лютовій.
Січень славиться тріскучими
морозами й дошкульними завірюхами. Назва місяця походить від слова січа. У
давнину в цей час починали розчищати ділянки від корчів, щоб навесні їх
засіяти. Цей промисел називався січа. Ще
від словосполучення «січе сніг». У народі про січень казали: року початок, зими
середина. У стародавніх слов’ян цей місяць звався просинцем. Інколи бокогрієм
(бо корова, стоячи у затишку, підставляла то один, то другий бік під скупе
проміння сонця).
Січень
Подивись: з
початку року
На землі лежать
сніги.
Скрізь, куди сягає
око,
Кучугури
навкруги.
Вітер снігом б’є
в обличчя,
Засипає снігом
дах,
І ведуть між
себе січу
Хуртовини у
степах.
Звір в цю січу
попадеться –
Геть тікає ледь
живий.
І по праву
січнем зветься
Місяць перший,
зимовий. Л.Горлов
Народна
скарбничка (прикмети, прислів’я, приказки)
Березень у січні –
бійся січня у березні.
В січні вечір
зоряний – ніч морозяна.
В січні поверх
криги з’являється вода – в лютому ще будуть морози.
Глибокий сніг у
січні – будуть дощі влітку.
Гусак піднімає лапку,
ховає голову під крило – на холод.
Коли в січні
росте трава, влітку болить у ґазди голова.
Коли січень
найгостріший, тоді рік найплідніший.
Мряка в січні –
мокра весна.
Січень без снігу,
літ без хліба.
Січень на поріг –
прибавило дня на курячий скік.
Січень наступає –
мороз людей обнімає.
Січень не так
січе, як у вуха пече.
Січень – року початок,
зимі – середина.
Січень січися, а
ти до печі тулися.
Сніг сильно
рипить під ногами – на мороз.
Тумани в січні –
буде мокра весна.
Усе, що літо
запасає, зима з’їдає.
У січневу холодну
добу пам’ятай про худобу.
У січні луна йде
далеко – морози міцнішатимуть.
У січні тріщать
морози – восени тріщатимуть від хліба засіки.
Якщо у січні
часті снігопади та завірюхи, то в липні часті дощі.
Січень
Лід під інеєм
дріма.
По землі іде
зима.
Входить, пишна
і велична,
В крижану
господу січня.
Усміхається
з-під вій:
– Як живеш, сердитий мій?
Як снігами ти
січеш?
Як морозами
печеш?
Місяць січень
очі мружить:
– Я сердитий, та не дуже.
Землю пухом
укриваю,
Щоб не мерзнуть
урожаю.
Поробив для
дітвори
Гарні ковзанки
з гори.
Лиш
недбальців-неслухнянців,
Хто загаявсь на
гулянці,
Розстіба свого
кожуха,
Виставля з-під
шапки вуха, –
Тих снігами я
січу!
Тих морозами
печу! Т.Коломієць